Микола ПАШКЕВИЧ: «Потенціал малих річок, сонця і вітру в Україні — один із найкращих у світі»

Микола ПАШКЕВИЧ: «Потенціал малих річок, сонця і вітру в Україні — один із найкращих у світі»

Голова Державного агентства
з енергоефективності
та енергозбереження
Микола ПАШКЕВИЧ 

У всьому світі стрімкими темпами розвивається відновлювана енергетика, яка не спричиняє змін клімату і славиться невичерпними джерелами енергії, на відміну від традиційних. Не стала винятком і Україна, яка таким чином вирішила збільшити свою енергонезалежність від східної сусідки і не відставати від Заходу, де живуть за Кіотським протоколом та дбають про енергоефективність. Про те, якими манівцями рухається Україна до енергонезалежності та енергоефективності, наша розмова з головою Держагентства з енергоефективності та енергозбереження (далі — Держенергоефективність) Миколою ПАШКЕВИЧЕМ.

Заважає різне бачення енергосистеми

— У проекті оновленої Енергетичної стратегії до 2030 року Міненерговугілля відвело відновлюваній енергетиці лише 4,6%, тоді як, за оцінками Держенергоефективності, цей показник можна збільшити до 11–12%. Як можете прокоментувати позицію головного енергетичного відомства країни і чи не свідчить це про потужне лобі традиційної енергетики? Як аргументуєте потребу збільшення присутності «зеленої» енергії на енергоринку?

— Не сказав би, що Міненерговугілля відстоює чи лобіює чиїсь інтереси. Насправді йдеться про складні системні зміни в енергетиці, потребу яких усі визнають, але механізми вирішення яких бачать по-різному. На стадії розробки стратегії ми подавали до міністерства свої пропозиції і зауваження, підкріплені розрахунками Інституту відновлюваних джерел енергії НАНУ. Натомість вони мають своє бачення, що грунтується на висновках Інституту загальної енергетики НАНУ. На їхню думку, енергосистему змінити не можна, бо у нас немає регулюючих потужностей тощо. Але це не так. За оцінками науковців, регулюючих потужностей у нас достатньо для вироблення з відновлюваних джерел (ВД) аж 98 млн тонн умовного палива на рік. Просто треба дещо змінити графіки і режим роботи каскаду гідроакумулюючих електростанцій так, щоб вони компенсували роботу сонячних і вітрових станцій. А це потребує деяких зусиль. Хто ж любить проблеми на своєму шляху? Ми з цією позицією не погоджуємося.

На жаль, ані національний академічний інститут, ані міністерство не бачать, або ж не хочуть бачити, що об`єкти відновлюваної енергетики вже цього року досягли тих потужностей, що за проектом стратегії закладені на 2015 рік. Тоді виходить, що ми маємо сьогодні взагалі зупинити розвиток відновлюваної енергетики, бо стратегічна планка вже досягнута?

Розуміємо, що енергосистема країни — це частина пострадянської системи, яка дуже складно адаптує малі нові відновлювані джерела енергії, але це не привід для призупинення роботи у цьому напрямку. Увесь світ іде до «зеленої» енергетики, бо розуміє, що на традиційних джерелах далеко не заїдеш, а ми від неї відмовляємося. Це і забруднення атмосфери, і глобальне потепління, і шкідливі викиди і відходи, з якими людству дуже складно співіснувати.

Ми вважаємо, що до 2030 року повинно бути залучено як мінімум 30% потенціалу у відновлюваних джерелах, що не перевищить 15% в енергобалансі, з яких 5% піде на виробництво тепла та біоарматурних палив.

— Хто у такому разі, на вашу думку, може поступитися своїми відсотками: атомники чи теплоенергетики?

— Після аварії на Фукусімі та Чорнобильської трагедії чимало країн переглядають свої програми, плани і відмовляються від введення нових атомних енергоблоків. Це загальносвітова практика. Але це не означає, що так буде і в Україні. Бо наша система суттєво відрізняється від західних енергосистем і за фізикою, і за філософією. Знову ж таки на це запитання має відповісти Міненерговугілля.

Інвестиціям сказали «стоп!»

— Якщо не буде досягнуто компромісного рішення, і стратегічна планка для відновлюваних джерел не буде піднята, це буде своєрідним стоп-сигналом для інвесторів?

— Так, за таких умов у інвесторів немає перспектив на цьому ринку. Гроші як вода: вони знаходять вжиток і щілини, куди втікають-витікають. Де їм краще, там і осідають. 4,6% для відновлюваної енергетики в енергобалансі — це не показник для приходу інвестицій в Україну. Ми щойно залучили їх завдяки введенню «зелених тарифів» та інших преференцій для розвитку відновлюваних джерел. Галузь лише почала розвиватися, демонструвати якісь результати. Ми подвоїли, а подекуди і потроїли темпи приросту частки ВД, порівняно з іншими країнами. Цього року отриманий уже перший мільярд кіловат-годин із відновлюваних джерел електроенергії. А це не мало не багато — економія 500 тис. тонн вугілля, яке є дотаційним і створює навантаження на бюджет. Зауважте, я не кажу, що нам треба закривати шахти, а ВД експлуатувати до несхочу, а лише, що енергобаланс потрібно регулювати.

— До речі, а скільки держава витрачає коштів на компенсацію «зеленого тарифу»?

— Цікаве запитання. Насправді держава витрачає мільярди гривень з держбюджету на традиційні джерела енергії: дотації на вуглепром, природний газ для населення, зміну цінової політики для певних прошарків (бізнесу одна ціна, населенню — інша) за електроенергію тощо. На відновлювану енергетику витрачають гроші споживачів, які купують електроенергію в міксі за певною ціною, в якій закладений «зелений тариф». Держава жодної копійки не витрачає на будівництво об’єктів відновлюваної енергетики. Частина коштів з нашої програми йде на розвиток мереж, щоб їх швидше адаптувати до альтернативних джерел енергії. Але це настільки мізерна сума порівняно з дотаціями традиційних видів енергії, що це так само, як покласти на скатертину серветки, приймаючи гостей.

До речі, чому в Європі зараз такі кризи? Бо бюджетна підтримка йде на фінансування певних залежностей економіки від видобувної сировини: нафти, газу, вугілля і виробленої з них електроенергії, моторного пального. Кажуть, що відновлювана енергетика дорога для нас. Але при цьому забувають сказати, скільки витрачають на традиційну і якими темпами зростає ціна на неї, на погашення втрат при зміні клімату, ліквідацію та запобігання аварій атомних станцій і блоків, утилізацію ядерного палива тощо. Якщо ці затрати скласти, то відновлювальна енергетика виявиться дешевшою за традиційну у найближчій перспективі. Рано чи пізно атом і викопні ресурси або закінчаться, або їх витіснить енергія, що не спричиняє зміни клімату, не потребує втручання в природу і надра землі.

— А на які відновлювані джерела енергії встановлений «зелений тариф» та чи не могли б озвучити їх розміри?

— Наразі Законом «Про зелений тариф» він передбачений для сонячної, малої гідро-, вітроенергетики, електроенергії, виробленої з біомаси. У липні цього року у першому читанні прийняті доповнення до нього. За ними преференціями буде охоплена й електроенергія, вироблена, наприклад, з біогазу та об’єктами електроенергетики, встановленими на дахах приватних домогосподарств.

Щодо тарифів, то вони щомісячно встановлюються НКРЕ згідно із закріпленими законом коефіцієнтами, залежно від курсу валют (гривні до євро). Можу назвати червневі ціни, за якими енергоринок купував електроенергію: вітрову — за 121,06 коп., сонячну — 505, 09 коп., з біомаси — 131,39 коп. Тоді як Енергоатом продавав її за 21,26 коп., ТЕС — 68,68 коп., великі ГЕС — 18,48 коп., і малі ГЕС — 84,18 коп.

— У разі, якщо пропозиції агентства будуть враховані, про які обсяги інвестицій ітиметься?

— За нашими оцінками, лише цього року до української галузі енергоефективності та розвитку відновлюваних джерел енергії може надійти приблизно 1,5 млрд євро. Зокрема, у проекти сонячної енергетики — 400–600 млн євро, що збільшить потужність сонячних парків країни на 290 МВт, вітроенергетику — 450 млн євро, які дадуть змогу наростити потужності на 250 МВт. Загалом сума приватних інвестицій у «зелену» енергетику до 2015 року може зрости до $5 млрд.

На ринку 110 гравців та 200 інвесторів

— Чи багато нині гравців на ринку «зеленої» енергетики?

— Підприємств, що мають ліцензії на продаж електроенергії за «зеленим тарифом», уже понад 110. І цей ринок розвивається в геометричній прогресії. Щодня на ньому з’являються нові гравці. Інвесторів, що здійснюють проекти у цій сфері, — понад 200. Це переважно великі гравці, тоді як у Німеччині на перший план виходять інвестиції невеликих фермерських господарств, які об’єднуються і будують малі сонячні чи гідростанції для власних потреб, отримуючи від держави преференції як надбавки до «зеленого тарифу».

— В Україні таке можливе? Якщо так, то коли?

— Коли Німеччина ставала на шлях розвитку «зеленого тарифу», у них був дуже песимістичний прогноз. Вони планували наростити ринок альтернативних видів палива до 7% до 2010 року. Натомість досягли 12% і продовжують рости. Зміни відбулися так швидко, як ніхто не очікував. Наше завдання — розвиватися такими самими темпами. До речі, наші темпи приросту на початковому етапі відповідають німецьким. Ми навіть можемо йти з випередженням. Та знову ж, якщо уряд прийме стратегію, розроблену Міненерговугілля, цього не станеться, бо прихід інвестицій призупиниться.

Цей процес потребує гармонізації системи. Якщо системники кажуть, що не можна прийняти ці джерела енергії до енергосистеми, отже, вони не знайдуть можливості дати дозвіл на підключення до мереж таких об’єктів, і цей процес, не народившись, помре. Тому і б’ємо на сполох. Нас підтримує громадськість, яка лише за останні кілька тижнів провела до десятка різних заходів з обговорення енергостратегії.

— Але ж в Україні також є випадки встановлення вітроустановок чи сонячних батарей населенням для освітлення та опалення власних помешкань… Може, цей процес треба починати знизу? До речі, приватним домогосподарствам треба отримувати якісь дозволи для встановлення альтернативних енергоустановок, відключатись від загальної мережі?

— Так, справді, в Україні є поодинокі випадки. Річ у тім, що ринкові відносини передбачають верховенство прав споживачів, а в Україні, навпаки, верховенство прав виробників, які правлять бал у системі. Технічний рівень нашої системи та іноземної відрізняється. Щоб населення було зацікавлене встановлювати у себе маленькі вітроелектростанції, сонячні батареї, колектори, споживач має бути приєднаний до системи двома лічильниками або одним сучасним, який враховує вироблення і споживання енергії. Адже саме різницю у споживанні та виробленні він має оплатити, або ж отримати дотацію від держави, якщо виробив більше, ніж спожив. Він виробляє системну енергію за одною ціною, а споживає її і продає за іншою. На жаль, дрібного виробника і споживача вітчизняна енергосистема не бачить.

У своїх аргументах Міненерговугіллю ми відверто кажемо, що ціна системи при насиченні її відновлюваною енергетикою, природно, зростатиме, але не в прямій залежності. От уявіть собі, що ціна 95% товару знизилася на 1 копійку, а ціна 5% товару виросла на 1 гривню. Цей відсоток кореляції вказує, що ціна при цьому не змінилася, а, може, навіть і знизилася до певного рівня. Від наявності у системі ВД ціна системи не зростатиме. Коли захисники традиційних джерел кладуть на стіл розрахунки, вони не враховують системних ознак. А ми враховуємо. І щоб це підтвердити, беремо західну статистику і порівнюємо її з вітчизняною.

У Німеччині за останні 10 років обсяг відновлюваних джерел енергії в енергобалансі збільшився на 10%, ціна їх, як і у нас, у 2—4 рази вища за традиційні джерела. При цьому за ці роки ціна в німецькій енергосистемі виросла в 1,8 раза. У нас за цей самий період не додалося жодної кіловат-години «зеленого тарифу», 0% приросту ВД, працювали лише енергоблоки на традиційних джерелах у традиційній системі. А ціна зросла знаєте, на скільки? В 4,8 раза! Де ж вплив? Там вплив відновлюваних джерел — 1,8. Тут їх впливу не було — і 4,8. Об∂рунтуйте! Вугілля у 5 разів подорожчало? Але воно займає лише майже 30%, газ — менше 3%, атомна енергетика — 45%. Якщо «зелену» енергетику не розвивати, то традиційна до 2030 року дасть не 4,8-разове цінове зростання, а 48-разове. А із врахуванням відновлюваної енергетики може буде 15-разове. Це мій прогноз, а не наукових інститутів, що грунтується на досвіді Заходу.

До речі, днями мені випала нагода поспілкуватися з видатним німецьким фахівцем в галузі сталої енергетики, автором книжки «Глобальне похолодання» Джозефом Феллом. За його прогнозами, Німеччина до 2030 року може обійтися без традиційної енергетики і повністю перейти на ВД. А до 2050-го — без традиційної енергетики може обійтися весь світ, у тому числі й Україна. Зі слів Джозефа Фелла, наша держава має вражаючий потенціал у «альтернативі». Ми маємо все: родючі грунти, вдосталь вітру і сонця — і це не пустельне сонце. У пустелі, приміром, в Ізраїлі, Єгипті чи Об’єднаних Арабських Еміратах не побудуєш сонячних станцій, хоч сонця там більше.

Геліостанції найпродуктивніші

— Чому?

— Бо їх занесе піском: пил закриває скло, станція не отримує світла. А в Україні став будь-де, все працюватиме. А вода? Знайдіть в Еміратах малі річки — там їх нема! Є нафта, а води немає. Не втомлююсь повторювати: ми повинні використовувати той потенціал, який маємо. Адже потенціал малих річок, сонця і вітру України — один із найкращих у світі.

— Вітчизняна сонячна енергетика розвивається переважно в Криму?

— У Криму справді найвищий рівень сонячної поляризації, і саме там були побудовані перші гелеостанції. Крім півострова, чимало гелеостанцій побудовано на Одещині, Херсонщині, Вінниччині. До речі, на Київщині не так давно про інвестиції у сонячну енергетику заявила українська компанія, що планує збудувати геліостанцію потужністю 30 МВт.

— До речі, в які види «зеленої» енергетики зараз найбільше інвестують?

— За останні два роки темпи приросту потужностей саме сонячної енергетики найвищі. Але це не означає, що вона й у подальшому розвиватиметься такими самими темпами. Хоча в сонячній енергетиці наш найнижчий потенціал більший за найвищий потенціал Німеччини. І це коли в останній побудовано потужностей, які 25–26 травня цього року видали в об’єднану енергосистему Німеччини 26 ГВт потужності, а це 50% її енергобалансу. Для порівняння: 26 ГВт — це потужність усіх діючих атомних електростанцій в Україні, помножена на два.

Документ політичний, а не галузевий

— За вашими прогнозами, коли може змінитися українська енергосистема?

— На це запитання зможе відповісти лише системне відомство. Це залежить від розуміння та бажання розв’язати існуючу проблему його керівників. Чи підуть вони шляхом Словаччини, Чехії, Угорщини, Румунії, які вже вирішили питання від’єднання від пострадянської енергосистеми, стали незалежними і працюють за західною моделлю? Чи працюватимуть і надалі в об’єднаній енергосистемі з Росією та Білоруссю?

— За скільки років країнам соцтабору вдалося перейти на західну модель енергосистеми?

— Про всі країни не скажу, а от Словаччині знадобилося три роки і $5 млрд. До речі, у нас теж є експериментальний досвід — Бурштинський енергоострів, що вже понад 10 років від’єднаний від нашої системи і під’єднаний до західної. Він працює в межах українського енергоринку, але диспетчеризується з Парижа. Це зроблено, щоб зрозуміти, якими темпами зможемо адаптуватися у західній енергосистемі. Система має бути глибоко проаналізована, щоб було розуміння, чи здатна вона реформуватися, пройти процес інтеграції. Чи знайомі ви з аналізом роботи цього острова?

— Ні.

— Я теж не знайомий. А треба, щоб нам цю інформацію відкрили і показали, що і до чого. Адже система містить такі небезпеки, що енергетична стратегія переростає в документ політичний, а не галузевий. При реформуванні системи нам доведеться зіткнутися з рівнями енергобезпеки держави, і вони можуть бути ще глибші за «газову трубу», від якої у нас болить голова.

— Які це небезпеки?

— Ви знаєте, що ми працюємо в об’єднаній енергосистемі з Білоруссю і Росією? При роз’єднанні ліній електропередач можемо стабільно і впевнено забезпечити однаково різних потенціалів на всіх ділянках, на всіх кінцях мережі. Система так побудована, що ми перебуваємо у ще одній залежності від РФ, про яку мало хто знає. Системники якраз і мають оцінити рівень небезпеки і визначити часові рамки адаптації системи до споживача і європейських правил енергозабезпечення. Вони мають рацію, складність системи потребує виважених рішень щодо її перебудови, але треба розуміти і те, що вже сьогодні ми маємо рухатись уперед.

— Чи не можемо ми підстрахуватись «зеленою» енергетикою у регіонах, де є слабкі місця в енергосистемі, які створюють ризики з держбезпеки?

— Я вважаю, що «зелена» енергетика — це найкоротший шлях до районування всіх ділянок і рятівне коло, аби не піддаватись ризикам розвалу великої енергосистеми. Це найбільш гармонійний і безпечний шлях перебудови системи. А інакше її доведеться фізично ламати: роз’єднувати, перебудовувати, будувати додаткові мережі, регулюючі потужності. Затрати держави однозначно будуть вищими за преференції для розвитку відновлюваної енергетики.

Не наробити лиха

— Яке ваше ставлення до планів будівництва 500 малих ГЕС у Карпатському регіоні, нібито ініційованого урядом?

— Скажу так: жодна урядова програма не передбачає ані підтримки, ані фінансування будівництва такої кількості міні-ГЕС, тим паче у рекреаційних зонах, заповідниках тощо. Якщо в регіональній програмі Карпатського регіону є якісь інвестпроекти з їх будівництва, то вони мають пройти громадські слухання. Хто не пройшов таку процедуру — експертизу не проходить. Ми жодним чином не втручаємось. Є архбудекспертиза і є громада, думка якої є пріоритетом. Щоб віддати проектувальникам замовлення, треба підтвердити, що громадські слухання пройшли і громада не проти планів інвестора. Чому там виникли такі обставини, коли хтось хоче будувати всупереч думці громади і порушувати баланс інтересів у регіоні, перетворити Карпати з туристичної Мекки в не придатне для життя місце, мені складно сказати. Це регіональний аспект і регіональні справи.

— На початку розмови ви згадали, що у парламенті пройшов перше читання законопроект, який передбачає «зелений тариф» на біогаз. Чому в Україні не розвивається такий популярний на Заході напрямок, як вироблення енергії зі сміття?

— Не знаю, звідки у вас дані про те, що в світі розвивається сміттєва енергетика. У світі є тенденція заборони спалення сміття…

— Ідеться про законсервовані сміттєзвалища та вироблення біогазу на них…

— Цей закон заохочуватиме такі проекти. Але треба мати на увазі, що електроенергія в цих установках є вторинним продуктом, а первинний продукт — тепло. Питання: чи може «зелений тариф» на електроенергію окупити два види товару, що виробляються на одній і тій самій установці і чи має це робити? Якщо виробнику немає куди подіти тепло (а це половина калорій) і він його викидає в атмосферу або спалює і при цьому хоче отримати за елетроенергію, продану на енергоринку, не подвійну, а п’ятиразову ціну… Це невиправдано. Наприклад, чому біогаз не очистити та не забезпечити його транспортування газовою трубою, як це роблять у Німеччині? Тут багато питань. А якщо йдеться про пряме спалювання, то це просто злочин, забруднення атмосфери, викиди. А якщо ще взяти до уваги особливості наших звалищ, на яких немає і не було переробки сміття, де є реагенти живлення разом із відходами харчів, немає спецзбору і захоронення ртутних лампочок… Уявляєте, якщо це все разом спалити, що можемо отримати? Електроенергію чи екологічне лихо?

Галина ІЩЕНКО, 
«Урядовий кур’єр» 

 

ДОСЬЄ «УК»

Микола ПАШКЕВИЧ. Народився 14 грудня 1948 р. у Донецьку. Закінчив у 1978 р. Донецький політехнічний інститут. У 1980–1990-ті займав керівні посади на різних вугільних підприємствах, аж до директора з економіки ВО «Донецьквугілля». З 2001 р. — голова ВАТ «Підприємство електричних мереж «Енерговугілля»; з 2002 р. — голова зборів корпорації ДТЕК, член ради директорів компанії «Укрпідшипник»; 2006–2008 рр. — президент ДП «Укрінтеренерго»; з квітня 2010 р. — перший заступник голови НАЕР; з червня 2010 р. — голова Держенергоефективності України.

Источник.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.