Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 111-117.
Минуле фавни України. Будова і склад тваринного світу на даній території залежать від численних чинників. Це — передусім будова і розчленування поверхні землі, фізична й хемічна будова ґрунту та кліматичні умови даного району, які теж впливають на його рослинність, що постачає тваринам поживу і є головним складником їх життєвого середовища. Однак теперішній видовий склад фавни насамперед залежить від її минулого.
З давньої фавни дольодовикових часів, із дилювіяльної епохи, живуть сьогодні на Україні лише невеликі залишки. Сучасна фавна України здебільшого нова, складається з видів, поширених після зникнення льодовиків, та з космополітів, поширених людиною.
Як вказано вище (див. »Геологія« стор. 47), в пліоцені фавна України мала субтропічний характер. Поширена була тут т. зв. гіпаріонова фавна, близька до сучасної африканської. Типовими для тієї фавни були різні копитні, а саме два види гіпаріонів (Hipparion), предків теперішніх коней, антилопи, носороги, жирафи й окапі (Samotherium). Жили тут струсі (Struthio novorossicus, Struthiolithus chersonensis), слони (Elephas meridionalis та E. planifrons), мастодонти (Mastodon Borsoni, M. arvenensis), носороги (Rhinoceros etruscus), а з хижаків — два види шаблезубних тигрів (Machairodus Schlosseri і M. cultridens), гієни (Hyaena eximia) та ін.
Ці теплолюбні види вимирають почасти в часи першого гюнцького зледеніння, здебільше в часи другого міндельського, і фавна стає дещо подібною до сучасної. З часів зникнення міндельського льодовика знайдено на лівому березі Дністра, коло Тирасполя, в піскових намулах багато останків слонів (Elephas Wüsti), лосів (Alces tatifrons), бізонів (Bison Sholtensacki), оленів (Cervus elaphus), коней (Equus caballus fossilis), носорогів (Rhinocerus etruscus var. heidelbergensis, R. hemitedus і ведмедів (Ursus Deningeri), що жили тут на берегах великих озер.
Не знайдено досі на Україні останків фавни часів рісського зледеніння; про фавну міжльодовикового (рісс-вюрмського) часу, що настав після нього, ми також знаємо тільки з останків, знайдених не на самій Україні, а над нижньою Волгою, в т. зв. Чорному Ярі. Можна думати, що фавна, подібна до цієї »хозарської«, жила тоді й на Україні, а саме: бізон (Bison priscus longicornis), верблюд (Camelus (Knoblochi), тур (Bison prlmigenius), різні види коней (Equus), сугак (Saiga tatarica), також носоріг (Rhinoceros antiquitatis), а з хижаків — печерний лев (Felis spelaeus) і види Canis і Vulpes. Відомо також, що в горах Криму жили тоді печерна гієна (Hyaena spelaea) й печерний ведмідь (Ursus spelaeus). /112/
З наступом льодовиків вюрмського зледеніння представники арктичної фавни посунулися далеко на південь України. Туди доходять песець (Alopex lagopus). пижмовець (Ovibos moschatus), північний олень, або реніфер (Rangifer tarandus), росомаха (Gulo gulo), біла й альпійська куріпки (Lagopus lagopus і L. mutus), полярний жайворонок (Otocoris alpestris) та ін. Замість довгорогої відміни бізона (Bison priscus longicornis) виступає бізон короткорогий (B. priscus deminutus). В Сх. Европі зникає верблюд, а олень-велетень (Megaceros) зберігається тільки в Кримі й на Кавказі. Зате дуже поширені були мамут (Elephas primigenius), що зайняв місце слона (Elephas trogonterii), а також постійний супутник мамута, волохатий носоріг (Rhinoceros antiquitatis), олені (Cervus elaphus), коні (Equus). осли (Asinus) і сугаки (Saiga). З хижаків ще поширені, особливо в горах, печерний ведмідь, гієна і лев (Ursus spelaeus, Hyaena spelaea. Felis spelaeus).
Після останнього зледеніння серед фавни України в часи палеоліту помітна перевага степових елементів побіч деяких давніх видів, що збереглися з часів зледеніння (мамут. гієна, олень-велетень — Megaceros). З’являється багато гризунів: хом’як (Cricetus encetus). сліпець (Ellobius talpinus), також земляний заєць (Alactaga saliens), повх (Arvicola terrestris), ховрашок (Citellus rufescens) та інші, і степових птахів: біла куріпка, тетерюк, дрохва, сич волохатий і т. п., сугаки та коні Пржевальського (Equus Przewalskii). поширені тоді по всій Середній і Західній Европі. В міру потепління зникають мамути, гієни, а ще раніше носороги. Арктичні форми відходять на північ.
Наприкінці палеоліту настає нове погіршення клімату, що спричиняє витиснення степових тварин лісовими і їх перевагу в лісах України (лось, дика свиня, бобер, шляхетний олень, дика коза); фавна своїм складом чимраз більше наближається до сучасної, за ввесь час льодовикової епохи сильних змін зазнавала фавна Чорного й Озівського моря, головним чином у зв’язку з їх більшим чи меншим засоленням та сполукою чи відокремленням від Середземного моря та Каспійського озера (див. »Геологія« стор. 49).
Від неоліту тваринний світ України не зазнавав великих природних змін, натомість великі штучні зміни спричинила людина. Діяльність людини почалася з передісторичних часів, але особливо посилилася в найновіші часи, коли людина винищила або дуже обмежила багато тваринних видів. Вирубуючи ліси, вона нищила лісових тварин, а розорюючи степ, — прокладала степовій фавні шлях до Середньої Европи. Ще до XVII ст. славилася Україна багатством ловецьких тварин, які згодом або цілком загинули (тур, кінь-тарпан, росомаха, антилопа-сугак), або збереглися в дуже малій кількості (зубри в Біловізькій пущі, ведмідь на Карпатах і Поліссі, лось і бобер на Поліссі, дрохва, хохітва і турухтан по степах).
Знайшлися однак, особливо в степовій смузі, тварини, що пристосувалися до нових умов життя, звикли до людини й перейшли на її поля. Знаходячи багату поживу в збіжжі, вони дуже розмножилися й поширилися далеко на захід і північ, завдаючи великої шкоди хліборобству. Це польові миші, хом’яки, ховрашки, що з розорюванням степу досягли Середньої Европи. Інші тварини, що пристосувалися до нових умов життя, стали свійськими й відіграли свою важливу ролю в розвитку сільського господарства на Україні (див. »Народне господарство«).
Загальна характеристика теперішньої фавни. Теперішня фавна України є в основі нащадком давнього тваринного світу неогену, що, пристосувавшись до нових змінених умов життя, збагатився численними новими видами, які зайшли із сусідніх країн. Ця фавна належить до північної, т. зв. палеоарктичної области тваринного світу, що відзначається великим багатством гризунів, комахоїдних і м’ясоїдних ссавців, птахів і риб, а саме є важливою переходовою частиною т. зв. европейсько-азійської палеоарктичної підобласти, бо тут середньоевропейські види зустрічаються з азійськими, середземноморські — з балтійськими й арктичними. Ціла низка східніх тварин має на Україні зах. межу свого обширу (ареалу), себто вони далі на захід поза Україну не виходять. З другого боку, багато західніх і південних видів має тут сх. чи півн. границю свого життєвого простору.
Розчленування України на природні географічні області (ліс, лісостеп, степ, гори) відбивається на складі й розміщенні української фавни. Відповідно до цього ми ділимо українські землі на кілька фавністичних районів і розрізняємо фавну Карпат, Полісся, лісостепу, степу, Криму й Підкавказзя і фавну Чорного й Озівського моря.
Фавна Карпат. Лісова смуга Східніх Карпат — це край, де, через рідкість людського населення й відносно малий вплив людського господарства, тваринний світ міг зберегти своє первісне багатство. /113/
/114/
В лісових пущах живе дикий кіт, рись і ведмідь. Громадами бігає вовк за стадами оленів. В букових лісах жирує дика свиня, а по деревах гуляє темна карпатська білка. З інших гризунів живе польовка снігова (Chionomys nivalis Miller), вовчок лісовий і мідиця альпійська (Sorex alpinus Schinz).
Над верхами гір кружляють орли (Aquila fulva alpina, A. impeiialis. A. naevia), змієїд (Circaëtos gallicus), бородач (Gypaëtos barbatus) і інші роди хижих птахів (соколів, кань, яструбів та ін.). З бродунів, крім чаплі рудої (Ardea purpurea), чаплі білої малої (Herodias garzetta) і чепури малої (Ardeola minuta), типовим представником цього району є доволі вже рідка чорна лелека (Ciconia nigra). Велике багатство родів різних співучих птахів має чимало ендемічних видів, напр., дрізд гірський (Monticola saxatilis).
З плазунів виступає тут, крім звичайної змії-поганки і вужа водяного, також ящірка живородна (Lacerta vivipara Jacq.). Характеристичними земноводними карпатських лісів і водозборів є гірська іриця (Molge alpestris), саламандра плямиста (Salamandra maculosa), жаба прудка (Rana agilis), жаба німа (Rana muta L.) та криничка гірська (Bombinator pachypus Bona).
Особливо багатий світ комах, що налічує 385 видів, з яких 19 ендемічні для Карпат.
В карпатських ріках живе пструг і пирій (Thymallus thymallus), в Черемоші водиться головатиця (Hucho hucho).
Фавна Полісся. Фавна Полісся, так само як і його рослинність, генетично пов’язана з фавною всієї євразійської лісової области. Із ссавців виступають тут рись (Lynx lynx L.), лісова куниця (Martes martes L.) і бурий ведмідь, яких на терені України знаходимо ще тільки в Карпатах, з гризунів — заєць біляник (Lepus timidus L.), польовка темна (Microtus agrestris L.), польовка щуроголова (Microtus oeconomus ratticeps Keys et Blas). В болотистих лісах живе лось (Alces alces), на деяких озерах (напр., оз. Терешиця) — бобри.
Ліси й великі болотяні простори Полісся — це ідеальний життєвий терен для різних видів птахів. Живуть тут глушець (Tetrao urogallus L.), орябець (Tetrao bonasius L.), синиця чорна (Parus ater L.) і чубата (P. cristatus L.), дрізд білобровий (Turdus musicus), чиж (Carduelis spinus L.), чорна жовна (Dryocopus martius L.), чорна лелека (Ciconia nigra), яку на Україні зустрічаємо ще в Карпатах, а серед осок і в очеретах — очеретянка поліська (Emberizza schoenikelus goplanae Dom.).
Великі болотяні простори дають місце для розвитку багатства земноводних (жаб), зато тут порівняно мало плазунів. На сухіших місцях тут живе ящірка живородна (Lacerta vivipara Jacq). Багато таких комах і м’якунів, яких немає в інших областях України.
Західне Полісся має деякі види, яких не має східня його частина на Лівобережжі Дніпра, гризуна рясоніжку малу (Neomys milleri sorecoides Ogn.) та птаха шуліку рудого (Milvus milvus L.). Зате тільки на Лівобережжі знаходимо дібровника (Emberlzza aureola Pall.) й болотяного кулика (Tringa stagnatilis Bechst.)
Фавна лісостепу. Відповідно до переходового характеру лісостепу, його тваринний світ сполучає прикмети і лісової і степової фавни. По лісах живе білка і куниця лісова, а до недавніх часів ловецьке значення мали дикі кози (Capreolus capreolus L.). Типовим реліктом фавни листяних лісів третинної доби є тут малий гризун ліскулька (Muscardinus avellanarius L.), взагалі зростає багатство світу гризунів; тут, напр., живуть повх чагарниковий (Pitymys ucrainicus subterraneus Vinogr.) і вовчки (Myoxidae).
Із зростанням сухости ґрунтів зростає і кількість видів, що живуть підземно, але тут уже немає більшости видів, типових для мокрого Полісся. Зате заходять до лісостепу деякі степові види, як, напр., ховрашок (Citellus), зінське щеня (Spalax /115/ microphtalmus Gueld.), хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius Pall.), а з плазунів — ящірка зелена (Lacerta viridis). Вуж Ескулапів (Elaphe longissima) живе на півдні лісостепу в Басарабії. Ряд тварин, особливо птахів, гніздиться в лісах лісостепу, а здобуває собі поживу в сусідньому степу, напр., сокіл балабан (Falco ferrug. Gray), орел могильник (Aquila heliaca Savi), підорлик малий (Hieraëtos pennatus Gm.), шуліка чорний (Milvus migrans Bodd.) та шуліка рудий (Milvus milvus L.).
На будові і розміщенні фавни лісостепу яскраво відбивається переходовий і окраїнний характер нашої природи. Західні види, характеристичні для наддністрянського району лісостепу, — це ховрашок західньоевропейський (Citellus citellus L ), трав’янка (Saxicola torquata rubicola L.), також горихвістка чорна (Phaenicurus ochrurus ater Brehm.). По лісах балок і ярів зустрічається ще дикий кіт (Felis silvestris). Далі на схід, між Богом і Дніпром, можна знайти багато західніх видів птахів, зате серед гризунів переважають уже типово степові види, як ховрах (Citellus meridiooccidentalis Schreb.) і рясоніжка звичайна (Neomys fediens fediens Schreb.). З південних степів сюди заходить характеристичний вид крота (Talpa europea Brauneri Sat.). Ще далі на схід у Дніпро-Донецькому районі з’являються вже виразно східньоевропейські, а то й азійські види тварин, з яких найтиповішим є рясоніжка велика східня (Neomys fediens leptodactylus) і великий заєць земляний (Alactaga jaculus Pall.). Місцевою формою є тут ховрашок рябий (Citellus suslicus averini Mig.). На річкових заплавах гніздиться кулик болотяний (Tringa stagnatllis Bechst.) і гуска сіра (Anser anser L.). Степова фавна. На степах українського півдня в зв’язку з браком лісів немає типово лісових видів, як білки, куниці лісової, дятлів і синиць, що їх знаходимо в лісостепі. До складу степових біоценоз (життєвих спільнот) входять тут як типові представники із ссавців тхір степовий (Putorius Eversmanni Less.), а передусім перев’язка (Vormella peregusna Pall.), ховрашок сірий (Citellus pygmaeus Pall.), повх степовий (Microtus socialis Pall.) та інші, згадані в описі фавни лісостепу. З птахів весною над цвітучими степами літають два роди жайворонка: жайворонок степовий (Melanocorypha calandra) і жайворонок малий (Calandrella brachydactyla). Швидка хохітва східня (Otis tetrax orientalis Hart.) і боязкий журавель степовий (Antropoides virgo L.) — це найбільші птахи цієї смуги. Плиска чорноголова (Motacilla Kaleniczenkai Kal.) і вівсянка чорноголова своєю рухливістю оживляють монотонний краєвид безкрайого степу.
Брак стоячих водозборів, ставів і потоків є причиною того, що степ має мало видів земноводних, які у воді проходять перші стадії розвитку. Зате тут багато плазунів та комах, якими вони живляться.
В степовій смузі коло гирла Дністра і Дунаю фавна дещо інша, ніж у степах між Дністром і Дніпром. До ендемічних видів належать зозуля плямиста чубата (Clamator glandarius L.) і коровайка (Plegadis falcinellus L.). Полює на них дикий кіт (Felis silvestris Schreb.).
На схід від Дністра степ вкритий купинами південного крота (Talpa europea Brauneri Sat.). Часто зустрічаємо тут ящірку зелену (Lacerta viridis), якої далі на схід від Дніпра немає.
У степах Криму, крім звичайних степових гризунів, особливо поширений заєць земляний (Alactaga jaculus Pall.) і сліпець (Ellobius talpinus Pall.). Із схилів кримських гір часто аж на степи сходять середземноморські види плазунів, як напр., ящірка балканська (Lacerta taurica), полоз леопардовий (Coluber leopardinus quadrilineatus) і ін. Широко /116/ розповсюджені тут мідянка гладенька (Coronella austriaca) і вужі (Tropidonotus natrix і T. tasselatus). Чисто степовими формами є ящірка звинка (Lacerta agilis exigua) і Zamenis gemonensis. З Яйли залітають сюди грифи стервяки й орли сіруваті.
Інший вигляд має тваринний світ степів приозівського району. Тут немає вже великого вужа Ескулапового (Elaphe longissima) й середземноморської жаби прудкої (Rana dalmatica), як між Дніпром і Дністром. Зате на солонцюватих піщаних степах цього району бачимо ховрашка сірого (Citellus pygmaeus Pall.) та повха степового (Microtus socialis Pall.), яких на захід від Дніпра не було. Такими східніми кавказько-азійськими тваринами є тут їжак вухатий (Hemiechinus auritus Gm.), полоз східній (Elaphe dione Pall.) і черепаха степова (Testudo ibera Pall.). До 70-их pp. минулого століття тут жили стада дикого коня-тарпана (Equus Gmelini) і антилопи-сугака (Saiga tatarica).
Людина своєю господарською діяльністю змінила фавну степової смуги. Із розорюванням степу зникло багато видів тварин, напр., хохітва (Otis tetrax L.) і сліпець (Ellobius talpinus Pall.), який пересунувся до степів долішнього Дніпра, Криму й Передкавказзя. Інші ж зуміли пристосуватися до нових умов життя на ріллі й не тільки збереглися, як дрохва (Otis tarda L.), жайворонки (Melanocorypha calandra і M. tatarica), перепелиця (Coturnix coturnix L.), але й надзвичайно поширилися, напр., хом’як і інші гризуни, що стали великими шкідниками сільського господарства.
В біоценозі українського степу велике значення мають передусім різні гризуни. Вони є поживою для хижих птахів і ссавців; в їх норах живуть різні інші тварини, а через те, що вони, копаючи нори, викидають землю на поверхню з глибоких покладів ґрунту, вони активно спричиняються до його перебудови й тим самим впливають на склад рослинности й зв’язану з нею фавну. Щодо способу життя серед степових гризунів можна розрізнити три основні групи. До першої можна залічити тих, що мають будову тіла, пристосовану до швидкого й витривалого бігу безкраїм степом: довгі задні кінцівки й скорочені передні, іноді довгий хвіст дозволяють їм робити більші стрибки. Гризуни другої групи мають середньої довжини кінцівки, звичайно короткий хвіст і малі вушні скойки. Провадять денний спосіб життя і не відходять далеко від своїх нір, напр., хом’як і ховрахи. Третя група — це ті, що проводять більшу частину свого життя, риючись під землею. Взимку степ вкритий грубим шаром снігу, що ховає поживу від гризунів і птахів. З цим зв’язаний зимовий сон степових гризунів і переліт птахів степової смуги.
У степах укр. Підкавказзя фавна має вже виразно азійський характер. Більшість видів тварин прийшла сюди з Закавказзя або з зах. Азії. Деякі ссавці поширені на всьому терені півн. /117/ Кавказу, як серна сибірська (Capreolus pygargus Pall), заєць земляний східній (Alactaga saliens Gmel.) та заєць русак (Lepus europeus L.), інші види живуть тільки в його західній частині. В сточищі Кубані живуть кроти: сліпий (Talpa coeca Savi) і Talpa europea interm. З гризунів тут поширені різні вовчки, хом’яки й повхи. Особливо багато тут ящірок, часто виступає ящірка піскова (Eremias arguta Pall.) і ящірка круглоголова (Phrynocephalus caudivolvulus).
Українська іхтіофавна займає два великі райони: західній і східній, розмежовані головним европейським вододілом, що відділяє балтійське сточище від чорноморського. В західньому районі характеристичний осятер західній, вугор (Anguilla fluviatilis), лосось (Salmo salar), у східньому — з осятруватих чечуга, севрюги, язгар, вирозуб, бички (Gobiidae) і мінога українська (Lampetra mariae Berg.). (Про рибу і рибництво див. »Народне господарство«).
Фавна Чорного й Озівського моря. Через те, що вода Чорного моря містить на глибині, нижчій від 200 м, багато сірководню, вона має досить бідну фавну, зате мілке Озівське море на рибу дуже багате. Головним чином тут ловлять таку рибу, як осятер (Acipenser Gueldenstaedti), севрюга (Acipenser stellatus), білуга (Huso huso), оселедці (Caspialosa sp.), скумбрія (Scomber scomber), бички (Gobiidae) й камбала (Pleuronectes).
У бентосі (намулі дна) живе лянцетовець (Branchiostoma lanceolata), сопачі (Percarina) й піщанка (Ammodytes).
У водах Озівського моря живуть також солодководні риби, як судак, короп, сом, тараня й інші.
Із ссавців живуть дельфіни-тиртани (Delphinus delphis ponticus) і свині морські (Phocaena relicta).
Фавна риб наших морів має понад 100 видів і складається з двох груп: 1) автохтонних видів, що є залишком фавни солоних озер, які в третинному періоді були на місці теперішнього Чорного моря; сюди належать різні види бичків (Gobiidae), оселедців (Caspialosa, Clupeonella) і осятруватих (Acipenseridae); 2) із середземноморських переселенців — роди Sardina, Serranus, Sardinella і ін.).
За І. Раковським
Література: Pallas P. S. Zoographia Rosso-Asiatica. St. Petersburg 1831; Сатунин К. A. О млекопитающих степей северо-восточного Кавказа. Изв. Кавк. Музея т. I, выпуск IV, Тифлис 1901; Scharff. European animals London 1907; Никольский. География животных. Х. 1909; Falz-Fein. Über das letzte Auftreten des Wildpferdes in Südrußland. Taurisch Gouvernement. Sitzungsberichte d. Gesellschaft naturforsch. Freunde. Berlin 1919; Браунер. Сельско-хозяйственная зоология. О. 1923; Огнев Н. Жизнь наших степей. М.-П. 1927; Мензбир М. К истории фауны европ. части СССР. М.-П. 1933; Животный мир СССР. Изд. Ак. Наук СССР. М.-П. 1937; Шарлемань М. Зоогеографія УРСР. К. 1937; Мігулін М. Звірі УРСР. К. 1938; Жарський Є. Тваринництво України. Географія України й сумежних країв, Кр.-Л. 1943.